Старі вишиванки

Вишиванка – спадок роду

Що таке вишиванка? Презентація шикарної колекції автентики Ірини та Тараса Демкури, що відкрилась у Тернополі 28 грудня 2016 року у етногалереї «Спадок» у ТВЦ «Атріум»,  спонукає шукати відповідь на це одвічне запитання.

Українська вишиванка – це спадок нашої нації… А нація – це сукупність багатьох українських родин, що проживають часом і на різних територіях. Отже, вишита сорочка – це спадок роду, спадок кожної окремо взятої родини, що має особисте відчуття «національної ідентичності». Мені дуже близькими по духу є Борщівські вишиванки, бо представляють вони наше Тернопілля. Тому приймаю Борщівські вишиванки, як спадок роду свого.

Борщіські вишиванки

Зайшовши до зали етногалереї “Спадок”, із звичайного буденного життя ми потрапляєм у комору, де зібрані найбільші скарби нашої духовності. І їх там чимало. Зокрема, оригінали документів часів національно-визвольних змагань УПА, які були знайдені у металічному бідоні за наших днів, є ікони церковні і хатні; картини про побут селян на Україні (одна з яких ймовірно належить перу Т.Шевченка і потребує експертизи та реставрації), вишитий гладдю унікальний портрет австрійського цісаря початку століття.

Експонати галереї родина  Тараса Демкури збирала понад 20 років. Ірина сама родом із Борщівщини, Тарас із Гусятинського району.Тому в колекції широко представлена Борщівська народна сорочка. Та це, аж ніяк не применшує краси та автентики великої решти сорочок, що були зібрані з усіх регіонів нашої України. Скільки експонатів на виставці, мені невідомо. Але Тарас Демкура в одному із інтерв’ю відповів, що близько 50 відсотків того, що вони зібрали. А сорочок виставили на показ близько 300. Тепер свою безцінну колекцію вони вирішили показати усім бажаючим. Зазначу, що з нагоди Дня Незалежності два з половиною роки тому відбулася перша виставка автентичного одягу від родини Демкури. Ажіотаж був чималий. Відтоді в авторів виникла ідея щодо створення у Тернополі етногалереї “Спадок”. Так наше місто стало другим містом, де створили таку етногалерею. Першу таку галерею відкрила Роксоляна Шимчук у Львові на початку грудня вже минулого року. Є також на що подивитись…  Але про це іншим разом. Хіба… ось цю фотографію гляньте… Це, щоб заінтригувати…

Борщівські вишиванки у Львові
Сорочки із Львівської етногалереї Роксоляни Шимчук

Тернопіль і Львів у цьому не конкурують. Виставки доповнюють одна одну.  Вони крокують поряд,  примножуючи і популяризуючи спадок роду нашого. Зібрані  там скарби захоплюють, вражають і надихають.

Стіни Тернопільської галереї прикрашені родинними старими фотографіями, іконами, розписаними глиняними тарілками. Чільне місце у галереї займає картина художника Олега Шупляка «Берегиня». Колекція виставлена для показу не в хронологічній послідовності, а за певними тематичними блоками:

  • «Віра»
  • «Національні ідеали і символи»
  • «Буття або віддзеркалення»
  • «Народна естетика і мистецтво»
  • «Дерево життя»

Присутній в залі і ткацький верстат, який ще працює. Йому близько 70 років. Поруч лежать зразки витканого на ньому полотна. Навіяв він на мене дитячі спогади… Справа в тім, що моя бабуся була у селі “килимаркою”.  І був у дідусевій хаті верстат, правда більший, ніж на виставці. Будучи дітьми, ми ховалися під ним, за що не раз бабуся сварила. Це було її робоче місце і джерело заробітку, яке берегла. В етногалереї Ви побачите також свічники і мисники, килими, домоткані покривала і скатертини, старі музичні інструменти, взуття… Енергетика роду нашого у кожній речі так і іскриться.

Не втрималась, зробила коротенький фотозвіт для тих, хто не має змоги відвідати виставку.

Мене ж найбільше привабили і вразили вишиванки. Це щось неймовірне. Дивишся… і бракує слів , щоб сказати, що бачиш… Перехоплює подих… Відразу поринаєш у світ кожної вишитої сорочки. Хтось її вишивав, хтось її носив, хтось зберіг і показує нам. Проймаєшся тоді гордістю за рід свій, за людей. Повага народжується до творців і поціновувачів нашого спадку. Особливим експонатом “Спадку”є Борщівська сорочка, з с. Висічка Борщівського району,вишита “колодками” на домотканому полотні. Як приємно було торкнутися до неї. Як приємно усвідомити, що не все ще втрачено у нас. Бо я теж, саме зараз чоловічу сорочку вишиваю “колодками”. Відроджуємо ми тепер давні вишивальні техніки. Для цього у Тернополі відкрита і плідно працює “Школа Борщівської народної сорочки”. Фундаторами її є прості і надзвичайно талановиті люди Вікторія Кривоніс, Майя Юркевич та Лариса Овчарук. І саме вони проголосили 2017 рік – “Вишивальним роком”. А ми, їх підтримали… Будемо відроджувати те, що особливо припало до серця і продовжує хвилювати душу.

Борщівські сорочки народні   Борщівська вишиванка

Збереження традицій дає можливість доторкнутися до чогось справжнього, до чогось такого, чого вже немає тепер. Оскільки Борщівська сорочка перебуває майже на краю зникнення, треба її рятувати! Бо дуже гарна вона є. А вирішити цю проблему сьогодні намагаються майстрині вишивальниці, які проводять навчання для тернополянок. Часом на майстер-класи приходять і чоловіки.

“Коли ми говоримо про європейські цінності, нам потрібно зрозуміти наші цінності, українську автентичність. У Тернополі є дуже багато бізнесменів, але не всі розуміють, що зараз в тренді. Етногалерея – це найкраща інвестиція і не ціниться вона ніякими грошима, бо ціни їй немає” – каже Тарас Демкура.

Чи доводилось вам спостерігати за плином часу? Бо мені дуже дивно бачити, як час утікає в нікуди. Навіть вода повертається, пройшовши кругообіг, і знову з’являється у будь-якому із своїх станів. А час просто проходить. Разом з ним проходить і наше життя. Я вважаю, що життя і час, слова-синоніми.

Те, що згоряє, залишає тепло, дим та попіл, час залишає свої сліди. Саме він малює зморшки на нашому чолі, саме він сріблить наші скроні, саме він перетворює стрункого юнака на немічного дідуся, саме він нові речі робить антикваріатом… Не цінуємо ми його у шаленому темпі життя. А час, наче кредитна картка, наче наш “банківський рахунок», який не є безмежний. Не витрачаймо його бездумно! Піклуймося про поповнення нашого “рахунку”…  Щоб було що нащадкам залишити…

Останні події культурного життя нашого міста доводять, що є люди, які щодня і щогодини працюють над збагаченням нашої спадщини. Тому є надія, що “кредитки” життя, як і засіки наших комор, ніколи не будуть порожніми.

Відвідайте і Ви першу родинну етногалерею “Спадок” у Тернополі . Галерея працює кожен день з 10 до 19-ї години, окрім понеділка, в ТРЦ “Атріум” у місті Тернополі, на вул. Йосипа Сліпого, 7. Вхід 20 грн. ( Інформація станом на сьогодні 5 січня 2017 р.)

Своїми враженнями враженнями діліться у коментарях до запису, а про виставку повідомляйте друзів у соціальних сітках, натиснувши кнопки, що розміщені нижче.

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Вишиванка – спадок роду обновлено: Лютий 5, 2017 автором: Лариса

One thought on “Вишиванка – спадок роду”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *