Довгий вузький джгут з бісеру – це і є ларіат. Він може бути шарфом, намистом, поясом і навіть браслетом, залежить який настрій. Це не просто прикраса з бісеру, це справжній модний трансформер! До того ж, це ідеальний спосіб продемонструвати свою креативність і виділитися з натовпу. Хто б не хотів носити таку універсальну і стильну річ?!
Ларіати від Соломії
Надихнули мене на тему ларіатів вироби моєї донечки Соломії. Хоча ларіатів в інтернеті достатньо, але у неї – вони особливі. Соломія вірить, що кожен ларіат — це не просто прикраса, а маленька історія, яку вона створює з любов’ю і фантазією. У її руках звичайні нитки і бісер перетворюються на справжні шедеври, які можна носити різними способами: сьогодні як намисто, завтра — як браслет або пояс. Вона завжди посміхається, коли люди запитують її, чому вона цим займається. «Ну, мені просто так хочеться!» — відповідає вона з усмішкою. Але насправді Соломія почала плести джгути з бісеру, щоб вирізнитися в буденному світі та знайти свій внутрішній спокій. Вона каже, що кожна бісеринка, яку вона нанизує, додає їй гармонії і приносить радість.
У неї можна знайти ларіати на будь-який смак: від яскравих і барвистих до ніжних і витончених. І кожен з них має своє ім’я. Так, наприклад, є «Світле золото», як сонячний промінь, який вирішив стати вашим особистим аксесуаром. Є «Мідне золото», це той ідеальний баланс між розкішшю і затишком, який додає вашому образу тепла і шарму.
А ще, коли донечка плете свої ларіати, вона слухає музику і каже, що це допомагає їй передавати різні емоції в своїх прикрасах. Соломія вірить, що її ларіати приносять людям тільки позитивні емоції. Вона завжди каже: «Бісерні прикраси — це не лише стильний аксесуар, а й маленький флакончик щастя, який завжди з вами. Коли ви надягаєте їх, ви створюєте мініатюрний світ навколо себе, де кожен блиск бісеру — це промінчик радості!» І здається, у цьому є частка правди, бо всі, хто носить її прикраси, виглядають щасливими. Отож, якщо ви бачите когось у ларіаті з бісеру, знайте: можливо, це одна з Соломієних чарівних ниток, і цей хтось носить з собою шматочок її душі та натхнення.
Як плете джгут з бісеру Соломія
Джгут з бісеру в нашому житті
Це справжній магічний амулет для стильних жіночок і дівчат! Уявіть собі: ви заходите до кімнати, і всі погляди прилипають до вас, мов мухи до меду. Ось так працює ларіат.
Носити ці прикраси з бісеру можна на роботу чи до супермаркету. Всі у вашому офісі вже звикли до стандартних краваток та блузок? Але тільки не ви! Ви ж знаєте, що ларіат — це нова чорна краватка, тільки без краватки. «Це частина нашої корпоративної культури», — скажете ви босові, і він не посміє заперечити.
Коли заходите до залу на святкову подію, ваш ларіат мерехтить так, що здається, наче зоряне небо спустилося вам на плечі. «Де ти взяла цю красу?» — запитують усі. «Це чарівна нитка від Соломії!» — відповідаєте ви з хитрою посмішкою.
А ще… Ларіат може розказати колись історію про ваші корені. Поки інші шукають інформацію про своїх предків на генеалогічних сайтах, ваші діти чи онуки просто надягають ларіат від своєї мами чи бабусі і кажуть: «Ось він, мій спадок!»
Ларіати — це багатофункціональні прикраси з бісеру
Якщо ви креативна особистість, то у вас є секретна зброя — ларіат, який можна носити 25-ма різними способами. І ще 5 способів ви вигадуєте прямо на ходу!
Як зав’язує джгут з бісеру Соломія
Це більше, ніж просто бісер, це більше, ніж просто нитка. Магія на кожен день! Це чудовий подарунок! Зверніть увагу, як змінюється атмосфера, коли ви у вишиванці, а на шиї — прикраса з бісеру! Відразу ж усі дружно опиняються біля вас, роздають компліменти, і навіть серйозні обговорення перетворюються на веселі дискусії.
Загалом, ларіати з бісеру — це багатофункціональні прикраси, які можна адаптувати до різних стилів та подій, роблячи їх незамінним елементом гардеробу.
Отже, обирайте ларіат від Соломії на моєму сайті і нехай він стане вашим яскравим акцентом, що додає впевненості, стилю і трохи сміливості у ваш повсякденний образ.
Більше інформації та фотографій, відео процесу виготовлення прикраси та способи, як можна завʼ’язати цю прикрасу на шиї, читайте в Instagram. Можна відсканувати QR-код за допомогою камери смартфона, щоб переглянути профіль.
Скануйте QR код, щоб потрапити на сторінку Соломії
Здається, що все просто… Пасхальний кошик можна накрити рушничком. А от яким має бути великодній рушничок?
Я достеменно не знаю, яким має бути сучасний великодній рушничок. Але я знаю, яким він може бути сьогодні у мене чи у когось із Вас. Водночас, я добре розумію, що загалом, великодній рушничок повинен бути змістовним і практичним. Треба ж освячені продукти у кошику чимось прикрити від дощу чи дорожньої пилюки… Я вестиму мову про вишитий нитками великодній рушничок, хоча мають повне право на існування пасхальні рушнички, вишиті бісером чи просто декоровані аплікацією, малюнком.
Про нові і старі пасхальні рушники
Давненько хотіла я вишити пасхального рушничка нового, свіжого. Ніяк не наважувалась. Не знала , що хочу. Чи знайти і відшити рукотворний спадок із давніми традиційними візерунками, чи хочу вишити новий сучасний великодній рушничок, на якому «стрибають» кролики та «бігають» курчатка. Але не йшло… Таки правду люди кажуть, що будь-яка ідея, а тим паче її реалізація, мають бути вистояними, як добре вино. Інакше – нічого з того не вийде…
І я чекала… поштовху якогось… свіжого вітру… Тим часом створювала схеми для чоловічих і жіночих вишиванок, схеми весільних рушників і вишивала все, тільки не пасхальні рушнички.
Старий великодній рушничок і «крильця ангела»
У мене є три вишиті пасхальні рушнички. Я їх старими називаю… Один у спадок від бабусі мені дістався. Йому півстоліття точно вже виповнилося, ним кошика великоднього завжди бабуся накривала.
Великодній рушничок моєї бабусі 60-ті рр. ХХст.
Два інших, я просто відшила колись від знайомих. До речі, цікава історія трапилася, коли одного з них вишивала. Моїй донечці тоді три рочки якраз виповнилося. Вона вже багато говорила на той час, проте букву «ер» не вимовляла. На рушничку, який я вишивала, мала бути вишита паска, а збоку – два ангели.
Великодній рушничок «Крильця ангела» 1997р.
І от одного дня, коли з-під голки у мене почав чітко проглядатися ангел, прийшла донечка подивитись. І питає: «То хто?» Кажу: «Ангел.» «А то що?» – продовжила вона, тицяючи пальчиком. «Крильця!» – відповіла я. Донечка хвилинку ще затрималась біля мене, а тоді побігла геть, радісно вигукуючи: «Крррильця! Крррильця! Крррильця!» Відтоді звук «р» був всюди. Отак мій вишитий пасхальний рушничок ще й функцію логопеда виконав. Як же тепер не вірити у магію вишитих рушників, як не вірити у їхню надприродну силу?! Справді вони проживають разом з нами життя, вони незаперечно наповнені змістом.
Великодній рушничок «Курчатко» 1995р.
Великодній рушничок із зображенням солдат
Клята війна прийшла непроханою на нашу землю. Тим не менш, Воскресіння Христове з нетерпінням очікуємо і щорічно планово святкуємо. Жити нормальним життям під час війни дуже важко, однак, я намагаюся зберегти оптимізм та знайти трохи натхнення в непевному часі. Безумовно війна внесла корективи в святкування Великодня, але не відмінила його. Не можу робити вигляд, що все як раніше. Я хочу, щоб люди усвідомили важливість тих, хто захищає наше життя, хочу, щоб розуміли, що наша безпека та безпека нашої країни в руках кожного українського воїна, що став на захист рідної землі. А що я можу? Можу вишивати, можу закарбувати на полотні цей історичний момент в пасхальних рушничках.
Переможемо! Пройдуть роки, відбудуємо Україну. І будуть дорослими наші онуки. І десь-колись, в період великодніх свят, коли шукатимуть рушничка, щоб великоднього кошика прикрити, серед нових своїх радісних пасхальних рушничків знайдуть старий бабусин великодній рушничок. Защемить в серденьку, і не схочуть вони допустити знову таких поневірянь для нашого народу, які переживаємо всі ми сьогодні.
Отак війна з Великоднем у мене поєдналася. Вона тепер на моїх рушниках, а схеми великодніх рушничків – в жовто-синіх барвах із зображенням солдат. Хтось підтримає таку ідею, хтось засудить… Але таке моє бачення, таке моє розуміння. Кожен великодній рушничок – це моя віра в світле воскресіння Христове, це моя віра в перемогу життя над смертю, це моя віра в світле майбутнє України, це моя віра в нашу перемогу. Вмієте малювати – малюйте, вмієте писати – пишіть, а хто вміє вишивати – вишивайте… для себе і для майбутніх поколінь.
За цією схемою вже вишито з десяток рушників. Ось один з них. Майстриня Оксана Гончарук впоралася до Великодня.
Великодні листівки вояків УПА
В часи Другої світової війни учасники ОУН та УПА також святкували Великдень зі зброєю в руках. Воїни УПА покинули рідну стріху, батьків, матерів і віддали себе повністю одній великій справі. Їм випала честь і обов’язок здобувати Україні волю. При зустрічі вояки УПА й ОУН на свято вітали один одного такими словами: “Христос Воскрес. Воскресне Україна”. Про це пишуть історики, а також ці моменти відображені на великодніх листівках того часу.
Більшість цих святкових листівок друкували тоді за кордоном. Великодні листівки вояків УПА, з одного боку, відображали релігійний контекст святкування Великодня, з іншого боку, символізували боротьбу за незалежність нашого народу.
Сьогодні великодні листівки є цінним джерелом для істориків та краєзнавців, адже вони передають атмосферу тієї епохи й нагадують про те, що боротьба триває. Вловив хтось із вас паралель з сьогоднішніми подіями? Отож-бо й воно! Я думаю, що треба поєднувати традиції і сучасне життя, яким би воно не було. Тому і з’явилися постаті солдат на моїх схемах пасхальних рушників, як знак вдячності тим, хто захищає наш спокійний сон, як спосіб відображення дійсності в умовах війни.
Слід пам’ятати, що Україну рятують не супергерої з телевізійних роликів, не промови та звернення наших чиновників. Україну рятують звичайні люди, про яких навряд чи колись почує широка публіка. Ці люди щодня витягують війну на своїх плечах, встилаючи своїми тілами кілометри української землі. І вони точно заслуговують на більше, ніж бути просто закарбованими на пасхальних рушничках сьогодні.
Обрядовий великодній рушник
Для того, щоб відповісти на питання, яке давно назріло, яким має бути пасхальний рушничок сьогодні, я спробувала дізнатися, яким він був раніше. Отже, мова піде про обрядовий великодній рушник сивої давнини. Великодній обрядовий рушник – це той рушник, яким колись під час великодніх свят прикрашали храми, прикрашали оселі. З давніх-давен хліб, як символ Бога, завжди клали на рушник. До хліба ставилися з великою пошаною. Тому і рушник, на якому він лежав, набував особливої пошани. Те саме стосується і паски і великоднього рушника.
Обрядовий великодній рушник стелили поверх білої скатертини на столі, щоб виставити на нього продукти після освячення в церкві. Всі решта страви виставлялися просто поряд. Святковий великодній рушник був білого кольору, вишитий білими або сірими нитками, мав, як правило, довжину близько трьох метрів. Існує також повір’я, що всі заміри полотна на рушник мають рівно ділитися на сім. Для великодніх рушників обирали найкращі матеріали – вибілене полотно, шовкові та шерстяні нитки. Так само голки для вишивки ретельно підбирали. Це був справжній ритуал.
Особливості роботи над рушником
Раніше майстрині самі планували схеми для вишивки, не повторювалися. Вишивка на цих рушниках була смугастою з геометричними орнаментами. Причому виворіт обов’язково мав бути таким же охайним, як лице. Адже вважали, що лицьову сторону вишивають для людей, а виворіт – для Бога. Весь рушник бажано шити однієї голкою. Техніка вишивки: мережка прутик з настилом та косий хрестик, або ж лічильна гладь. Майстрині завжди розпочинали роботу з молитви та у гарному настрої. Як правило, роботу починали в четвер та після посту. Все це було важливим для правильної енергетики виробу.
Після Великодня, ці великодні рушники могли використовувати для того, щоб загортати в них паску або інші хлібні продукти. Обрядовий великодній рушник передавався у спадок і був родинним оберегом. У давнину цей великодній атрибут використовували під час хвороби, змочували в освяченій воді й обтирали тіло хворого у випадку гарячки, головного болю та інших недуг. Такі рушники господині вишивали власноруч. І робили це заздалегідь, переважно зимовими довгими вечорами, коли не було польових робіт. Вишиваючи, наповнювали дім теплом і святковою енергетикою.
Про великодній рушничок як накриття
Я ніколи не бачила в ужитку отаких обрядових пасхальних рушників. Я лише читала на теренах інтернету інформацію про них. Але я знаю, що в нашому регіоні, тобто на Тернопільщині, з діда прадіда, коли паску ідуть люди святити, то накривають кошик з продуктами зазвичай вишиваним рушником. Це вже традиція. Ніхто не заперечить, що насамперед, великодній рушничок має практичну сторону, він захищає їжу від забруднення, він чудовий елемент декору.
Я повторюю, що вишитий великодній рушничок, яким накривають пасхальний кошик ніде більше не використовується, тому має єдине призначення – бути накриттям для кошика з освяченими продуктами, він вийшов повністю зі щоденного вжитку. Його і рушником назвати важко, бо має малі розміри (приблизно 30см на 60см), це скоріше серветка, але ми звикли казати – великодній рушничок.
Коли священник освячує кошики з пасхальними продуктами, рушнички господині знімають з кошиків і тримають в руках доки триває процес освячення. По завершенні – люди накривають кошики і розходяться по домівках. Тобто кошик можна прикрити будь-чим, головне, щоб бруд чи дощ не зіпсували освячених продуктів. Здавна накривали великодній кошик одним і тим же рушничком багато років поспіль. Якщо великодній рушничок затерся, його не викидали. Вишивали тоді новий, а старий зберігали як сімейну реліквію, що була свідком тих чи інших історичних життєвих подій.
Основних кольорів для пасхального рушничка спершу було всього два – чорний і червоний. Разом вони ніби малювали картину розп’яття і воскресіння Христа! Чорний здавна вважався кольором смерті, потойбічного світу. А червоний – ствердження життя, захисту і пролитої воїнами крові за рідну землю. Протягом останніх десятиліть, щоби зробити рушник веселішим, частіше використовують яскраві барвисті нитки, на кшталт жовтих, блакитних чи зелених. Жовтий колір символізує небесний вогонь, що означає Божественну мудрість. Зелений – колір весни, молодості та життя. А синій – очищення та душевної рівноваги.
Вишивають на пасхальних рушничках крашанки та писанки, які символізують вічне життя та відродження, паску – символ родючості та зміни часів, свічку – символ очищення та чистоти помислів. На цьому малюнки для канонічних православних рушників закінчуються. Але на рушниках можна побачити і зображення церкви, хреста, гілочок верби, весняних квітів, ангелів, голубів, а також квочок, курчат, кроликів, ягнят тощо. Це більш сучасне рішення, проте його вже також вважають традиційним.
Нетрадиційний великодній рушничок
Насамперед, великодній рушничок є тематичним, він повинен передавати зміст свята. А зміст свята протягом років залишається незмінним – Христове воскресіння. Але змінюються умови, в яких святкуємо. Тому і зазнають модифікації візерунки на рушничках, якими пасхальні кошики вкриваємо. Років двадцять тому ми в Європу на заробітки поїхали. Так з’явилися на великодніх рушниках кролики, зайчики, квочки, курчата – атрибути католицької Паски.
Ми живемо сьогодні в особливий час… Країна перебуває у стані війни. Тому і великодній рушничок має право бути нетрадиційним, бо це рушничок воєнного часу. Не може радість від Воскресіння Христового бути повною, коли гинуть наші люди, коли зазнають поневірянь тисячі українців, коли тисячі родин тепер стали неповними… Сподіваємося на Бога, що зішле благословення на нашу землю. Переможемо ворога! І славитимемо тоді Бога у вільній мирній країні… Повернемося до традиційних рушників, а великодні рушнички воєнного часу залишаться згадкою про лихоліття, які переживає Україна сьогодні.
Ми маємо найкращих воїнів, які ведуть нас до Перемоги! Тому їх постаті займають чільне місце на моїх пасхальних рушничках сьогодні, бо великодній рушничок – це символ віри у світле Воскресіння Господнє, символ надії на перемогу добра над злом. А що сьогодні може бути символом нашої з вами перемоги над ворогом, хто нам здобуде цю перемогу? Так, це наші воїни.
Для чого служить великодній рушничок
Сьогодні великодні рушнички виготовляються з різних матеріалів та дуже відрізняюся між собою по дизайну. В умовах великої популярності ручної роботи, вони мають різні вишивки, від традиційних геометричних мотивів до сучасних ілюстрацій. Однак залишаються незмінною пряма роль пасхального рушничка – оберегти освячені продукти від бруду та пилу та його опосередкована роль – відтворити атмосферу саме сьогоднішнього свята.
До речі, від священника почула, що «згідно церковних правил, шкаралупа крашанок та писанок не є святинею. Бо у такому випадку абсолютно всі освячені предмети мали б стати об’єктом шани. Тому не вважаються святинею великодні кошики, рушники, серветки та інші предмети, які беруть до церкви на Великдень». Ми не обрамлюємо цими рушничками ікони, ми навіть освячені паски на них не кладемо, більше того, освячення великодніх кошиків відбувається, як правило, біля храму, без жодного накриття рушничками. Вишиті великодні рушнички прийнято тримати у руках. Тому вважаю, що серед великого різноманіття традиційних рушничків, сучасний великодній рушничок із зображенням наших воїнів та елементів державної символіки має право на існування.
Навіщо звершують освячення певних предметів
Для чого звершують освячення певних предметів вжитку, їжі, зілля? Для того, щоби в життя людини, в її діяльність, думки й помисли сходило Боже благословення. Просимо ми в Бога сьогодні благословення не тільки для нас самих, а й для наших воїнів. Тому їх зображення вважаю доречними на сучасних пасхальних рушничках. Згідна, що в ідеалі на традиційних пасхальних рушничках не має бути зображень воїнів зі зброєю в руках, бо рушнички мають створювати радісну атмосферу свята. Але і війни не має бути! А вона є. То що, будемо робити вигляд, що все, як завжди, що нічого не відбувається?
Врешті маю надію, що Всевишній змилосердиться над недолею українського народу і незабаром дозволить нам в умовах свободи і миру славити Його ім’я. І великодній рушничок буде знову традиційним без жодного натяку на військові дії.
Про Великдень…
Передусім Великдень для мене – це родинні традиції, хтось зі своїх пече паску, хтось прикрашає кошик, хтось декорує стіл. Це ті звичні речі, яких мій мозок потребує. Можливо, трохи банально, але жоден Великдень в моїй сім’ї без головної великодньої страви не обходиться – це «тісто з шинкою», або як тепер називають «паста з шинкою». Страву готуємо усі разом. Дівчата тісто місять, розкачують, сушать, ріжуть, варять. Хлопці корінь хрону чистять і нарізають тонесенькими скибочками, тоді підсмажують його з шинкою і ковбасою. Далі все разом на малесенькому вогні довгенько мліє, розповсюджуючи аромат свята по всій оселі.
Особливо значущим є те, що великоднє свято приходить після тривалого періоду посту, того ця довгоочікувана страва видається неймовірно смачною. Усі ці приготування, обмеження в їжі та розвагах допомагають поглянути на звичні, буденні речі по-новому. Так сказати, знову віднайти сенс та смак в тому, що через надмірний достаток ми перестали помічати та цінувати. Це та мить, коли все тішить серце: на столі смачні страви, за столом родина, спокій у домівках і весна на дворі.
Коротко про все
Зрештою цього року великоднє свято для мене стало чудовою нагодою для творчої реалізації. Великодні кошики асоціюються не лише з паскою, ковбаскою, писанками, але й вишитим рушником, яким вони накриті. З давніх-давен існувала своєрідна конкуренція між господинями, чия пасочка найсмачніша, чия писанка наймальовничіша, чий великодній рушник найкрасивіший і найоригінальніший. На жаль, знову українці змушені зустрічати свято Воскресіння Господнього в умовах війни, яка накладає свій відбиток на усі аспекти нашого життя. Про це та багато іншого йшла мова на сторінці газети «Свобода», 05.04.2023, № 21 (393), с.8 у рубриці «Творчі щоденники». Електронний варіант статті 08.04.2023 був опублікований.
Історична довідка
А чи знаєте, що великодній кошик як атрибут свята, з’явився відносно недавно, приблизно сто років тому? Дослідники пишуть, що наприкінці XIX та на початку ХХ століть у селах на Закарпатті паски несли до церкви у вовняних чи полотняних торбах, або у вишиваних скатертинах. Традиція використання пасхальних кошиків поширилася тільки на початку минулого століття з села Іза, що в Хустському районі. Зрештою, це єдине в Україні село, яке спеціалізується на плетінні великодніх кошиків. Місцеві жителі самі вирощують лозу для своїх виробів.
А ще відомо, що до 1939 року в Галичині великодні кошики до церкви несли тільки неодружені чоловіки. Згодом їх почали нести жінки та діти. Накривали кошики, зазвичай, вишитим рушничком, аби прикрити паску від можливої пилюки. Такий рушник насамперед мав практичне значення, бо захищав освячені продукти від можливого дощу чи вітру на Великдень.
Радійте кожному дню
Безумовно у кошику мали бути паска, яйця, ковбаса чи шинка, масло або сир, хрін та сіль. Це ті продукти, які ми куштуємо за великоднім столом у колі найближчих людей сьогодні. Паска символізує Христове Воскресіння. Її випікають за давніми рецептами, які передають з роду в рід. У мене бабуся Люба (це по маминій лінії) такі смачні паски в п’єцу випікала. І було їх так багато, і всі різні за формою і розмірами. Щодо ковбаси, то мій тато з батьком своїм (моїм дідусем Антоном) завжди вудили її за кілька днів до Великодня, щоб на свята усе було пахуче та свіже. Крім того, ми з мамою крашанки завжди у цибулинні варили. Традиції не відійшли в минуле. Вони просто зазнали певних модифікацій з часом.
Убудь-якому випадку Великдень – це час, коли я намагаюся віднайти мир в собі, прийняти себе такою, як я є, відшліфувати свої життєві цінності і поєднати усе це з пістрявим зовнішнім світом. Хочу, щоб людям завжди вистачало хліба, тепла і любові. На закінчення зичу всім міцного здоров’я та мирного неба над головою. Не чекайте, що хтось скаже – говоріть, не чекайте, що хтось зробить – робіть. Бажаю ніколи не знати, що таке лінощі і на повну силу радіти кожному дню, що нам Бог дарує.
Про свято жінки 8 Березня говорять багато… 8 Березня має втратити статус вихідного дня, бо не українське, не традиційне воно… Багато міркують так: « 8 Березня країна агресор святкує, тому відміняймо!» А ще – в Росії снідають, обідають і вечеряють… То що, нам їсти перестати?
Весна полягає не тільки у святі 8 Березня, а набагато більше в тих, хто нас оточує, хто нас обіймає, цілує і головне, наскільки смачні ці поцілунки. Добре знаючи це, чоловіки поводяться незвично, ачасомнавіть абсурдно. Створюється враження, що вони знають, чого віднихчекають, але роблятьнавпаки. І зацеми їх любимо.
Неспокійно мені. Творчий безлад в голові і сум’яття, пройшов перший тиждень весни. І саме ця пора року найчастіше приносить зміни в нашому житті. У нас зміни на “краще” йдуть із такою швидкістю, що ніщо не встигає прижитися. Руйнуємо, але не будуємо. Так уже влаштоване наше життя, що ми щасливі, або нещасні лише передчуттям змін, а не самими змінами.
Історія свята 8 Березня
Трішки історії… У 1910 році на Міжнародній конференції жінок-соціалісток в Копенгагені, Клара Цеткін виступила з пропозицією про святкування Міжнародного жіночого дня 8 Березня, яке прозвучало, як заклик до всіх жінок світу включитися в боротьбу за рівноправ’я.
Міжнародний жіночий день 8 Березня з перших років Радянської влади став державним святом. У 1965 році 8 березня в СРСР стало вихідним днем. А в 1977 році свято стало дійсно міжнародним – ООН прийняла резолюцію 32/142, закликавши всі країни проголосити 8 Березня днем боротьби за жіночі права – Міжнародним жіночим днем. Існував і його святковий ритуал. Цього дня на урочистих заходах держава звітувала перед суспільством про реалізацію державної політики у відношенні жінок. Поступово Міжнародний жіночий день в країні загубив своє політичне забарвлення.
Автор ідеї святкування 8 Березня – Клара Цеткін…
Жити у Парижі, та ще й на Монмарті. Звучить спокусливо, романтично, вишукано. Але точно не для Клари Цеткін. Животіла у маленькій квартирці, працювала репетитором та прачкою. Не дуже романтично мабуть. А там ще й двоє дітей, хворий чоловік. Особливо тяжко стало, коли Осип Цеткін помер. Клара лишилася сама зі своїми синами, і від повної бідності її врятувала… політика. і нове кохання...
Та не думайте ви про давнє політичне підґрунтя свята, думайте, що прийшла весна, природа відроджується, а разом з нею й ми – мами, дочки, сестри, бабусі, просто подруги…
Свято жінок було ще у стародавньому Римі. Існував день, в який вільно народжені жінки отримували подарунки від своїх чоловіків, а рабині мали щось на зразок вихідного – господині будинку дозволяли їм в цей день відпочивати. Чим не день солідарності жінок! Чому ж нас позбавляють свята? А День матері у травні? – скажете ви. Проте не усім судилося матерями стати. Навіщо зачіпати за живе тих, кому і так не солодко? Яке свято обрати для них? Не треба зводити роль жінки лише до материнства.
А якщо серйозно, то скасуйте вихідний день 8 березня, а свято Свято Жінки цього дня, залишіть. Не шукайте українських коренів походження Свята Жінки, бо жінка – це створіння інтернаціональне. І де б вона не була – в Італії, в Україні, чи в Німеччині – залишається жінкою!
Напрошується висновок: «Щоб отримати найкращі результати, потрібно усе вміло поєднувати». Весну, жінку, квіти і роботу… Ой… Знову весняним вітром відволікло…
Моя вам порада сьогодні: шукайте схеми вишиванок, схеми рушників і беріться до роботи. Бо без вишитої сорочки, без вишитого рушника, як і без жінки, ані туди, ані сюди.
